English version of the site Українська версія сайту
Головна
Про мене
Математика
Інтереси
Резюме
Друзі
Контакти
Карта сайту

 

Підтримайте розвиток сайта

 

Your Ad Here

Моя подорож до Канади

    Отож, надаю для Вашої уваги опис моєї подорожі до promised land, яка розпочалася у четверг 14-го квітня.

Дорога до Будапешта
Варшава
Toronto

Дорога до Будапешта

   Виїхали ми трохи пізніше, ніж очікували, але тим не менше встигли пройти українську митницю дуже швидко - адже черги практично не було. Загалом потратили десь біля години на проходження угорської частини кордону. Угорські митники заставили вийняти і відкрити один з моїх двох чумайданів та й ніби усе, не придиралися та й слава Богу.

   Десь біля опівночі ми вже під'їздждали до Будапешту. Почали шукати готель де би можна було переночувати, адже мені треба було бути присутнім на летовищі Ferihegy 2A десь годині о 7-ій ранку місцевого для того, щоб пройти реєстрацію. Знайшли ми готель кілометрів за 15 від летовища. Дивлячись назад, рішення виїхати в четверг, а переночувати в готелі і далі на летовище виявилось надзвичайно вдалим. Адже був варіант їхати ранком в п'ятницю і, доїхавши до Будапешта, декілька годин подрімати в машині. Якби ми так зробили, то не знаю чи я би витримав випробування, які мене чекали далі...

  На летовище ми прибули десь о сьомій, як і планувалося. Як я казав, у мене було дві великі сумки одна 24 кг, а друга вагою в 26 кг. Зараз дозволяють безкоштовно брати на літак одну сумку вагою 23 кг плюс 6 кг з собою на борт літака. За екстра сумку треба платити 40 євро та 10 євро за кожен кілограм понад норму. Рекомендую усім тим, хто літає в такі довгі рейси обмотувати сумки, коштує всього 6 євро, але ніхто з грузчиків летовища не зможе її відкрити - багато бабранини: а то у мене був випадок, коли мої сумки відкривали - правда нічого не взяли. Отож обмотавши сумки, я пішов на реєстрацію. Звідти мене направили до офісу LOTа для оплати зайвої сумки. Заплатив всього 40 євро, тобто за додаткову вагу - жодної копійки. Якби ж то я знав раніше, то би точно ще допакував пару кілограмів =)

    Зареєструвавшись, мама, тато і я ще посиділи випили кави. Попрощавшись з рідними мені залишалось пройти секюріті. Тут процедура звісно дурна, але куди дінешся. З досвіду мого товариша, який при проходженні секюріті забув забрати мобілку і годинник, я спакував свої в сумку з ноутбуком. Виклавши всі речі з кишень, пройшовши через рамку, мене обшукали. Єдине, що викликало підозру так це гроші, котрі у мене знаходилися у спеціальній кишенці в джинсах, котру мама пришила =). Я одразу сказав "It's my money" і угорський секюріті гард лише переконався, що це дійсно гроші по їх формі та гнучкості.

    Далі було все просто, дорога до воріт звідки відлітатиме літак, посадка в літак і взліт. До Варшави я летів на літаку Embraer 170. Моє місце було біля вікна, отож доки не набрали необхідну висоту, я споглядав картинку знизу. Дуже класно було коли ми летіли через гори, бачити засніжені вершини гір (здається Карпат) було дуже класно. При взльоті літак трохи трясло бо ми входили в хмару. Всього до Варшави летіли трохи більше години. Уже при посадці, літак різко збавив швидкість і у мене виникло враження, що ми зависли наче гелікоптер над одним місцем. Серце трохи йокнуло. Сіли нормально. Слід зазначити, що з неба Варшава виглядає дуже великим і, мені чомусь здалося, білим містом - може це було сонце, яке освічувало всі будинки, адже погода була ясна і сонячна.

На початок

Варшава

   У Варшаві я мав близько двох годин до наступного рейса моєї подорожі, але перш за все знову треба пройти секюріті та паспортний контроль. Під час проходження секюріті у одної жіночки конвеєр зам'яв квиток на літак, видно вона його невдало поклала до ящичка. У мене проблем не виникло - я вже знав процедуру, робив все методично і без спіху.

   При проходженні паспортного контролю у молодої працівниці польської прикордонної служби до мене виникли питання. Вона побачила мою угорську візу на прикордонний рух і подумала, що це вид на проживання в Угорщині. І питає:
- Як це Ви іммігруєте до Канади вже будучи на ПМП в Угорщині ?
Прийшлося їй пояснювати призначення цієї візи і вона потім призналася, що бачить таку перший раз. Добре, що хоч розуміла англійську інакше хіба би говорив до неї українською.

   Потрапивши до воріт, звідки відлітатиме літак до Торонто, і подивившись на контингент перше, що мені спало на думку це "Пенсійний експрес". У залі переважна більшість людей були пенсійного віку. До реєстрації залишалося десь 50 хвилин, то ж я трохи посидів - правда сидіння не були зручними. Коли до воріт підтягнули літак, туди завели якусь екскурсію з дітей-першачків. Прикольно. Далі почалася шикуватися черга із законопослушник громадян на реєстрацію, я якось на це не звертав увагу доки не зрозумів, що це на мій рейс (поруч було ще декілька воріт). Йти в кінець черги, просидівши весь час рядом з реєстрацією, мені звісно не хотілося. Отож, на початку реєстрації я підійшов до столика нібито задати питання і так примазався до початку черги =)

    Тож в літаку я був одним із перших. Це був Boeing 767-300ER, де ER означає Extended Range, тобто спеціально для трансконтинентальних перельотів. По стану салону було видно, що літак досить старенький. Ніколи не забуду 8-ми бітні кольори на екрані =) Правда салон був майже напів-порожній і сусіда ні справа ні зліва я немав, отож хоть було місце якось розвернутися, правда мої ноги ніяк не поміщалися =( Тут стала у пригоді надувна подушка, яку я купив в "Україні" за 20 гривень, так хоч шия не боліла.

   Годували два рази. Перший раз, цебто на обід, був вибір між курятиною і свининою. Я вибрав курятину з рисом. В додаток ще дали хліб, усіляку нарізку до бутерброда ну й звісно напої. Безалкогольні напої були безкоштовними, а от за алкоголь треба було платити тож я купив невеличку пляшечку французького коньяку Remy Martin за 4$ і смакував її вміст. Обід і коньяк свою справу зробили і я заснув, наскільки це було можливо в даній обстановці.
   Другого разу, перед приземленням, знову дали "бутербродний набір". Повинен сказати, що хоча їжа і була їстівна, але її було рівно стільки, щоб не вмерти з голоду, тож наїстися я не наївся.

   Переліт зайняв 9 з половиною годин і, не зважаючи на всі зурчності, все рівно втомив мене. Приземлившись в Торонто, пасажири по традиції поаплодували капітану літака. 

На початок

Торонто

    З чого почати? Мабуть з того, що літак якимось чином запізнився близько на півгодини. Літак наче не поїзд і не простоює, коли щось летить на зустріч та й ніби в небі є де розвернутися. Тим не менше.

    Отож, прилетівши в Toronto Pearson International airport, я одразу почав бігти до місця де проводиться паспортно-митний контроль. Був я там у числі перших пасажирів оскільки, як виявилося, приблизно в той самий час прилетіли ще декілька літаків. Передати враження важко – в залі було щонайменше декілька сотень чоловік і усі рухалися змійкою по лабіринту, розставленому «завбачливими» працівниками аеропорту. Проблем з паспортним контролем у мене не було – одразу направили проходити імміграційний відділ.

    Тут починається саме цікаве. Увесь скоп народу знову стоїть у одній великій загальній черзі. Коли дійшла моя черга – офіцер, подивившись документи, каже мені «для іммігрантів окрема черга за рогом», а одразу туди не пускали. То чи не можна було поставити окрему доріжку і знаки, котрі б казали куди йти новим іммігрантам, щоб не треба було вистоювати загальну чергу? Це ще дрібниці, хоча близько години я тут простояв.

    Підходжу я до «козирної» черги з нових іммігрантів, тут я вже слава Богу «тільки» дев’ятий. Але… Справи розглядає аж один офіцер. Черга рухається ну дууууууже повільно, не менше 15-20 хв на людину. У мене на той момент залишалося заледве дві години на рейс до Оттави. Прикинувши, що такими темпами я точно пропущу цей рейс я знаходжу якусь негр…, а вибачте, афро-канадійку працівницю і пояснюю їй ситуацію з проханням пропустити мене поза чергою – на що вищезазначений офіцер каже, що як пропущу рейс – то пропущу, мовляв через годину буде наступний і взагалі, щоб я повернувся назад в чергу. Справа в тім, що мене в Оттаві чекав знайомий з машиною, щоб забрати з летовища – тож моє запізнення відбилося б і на ньому. Та й було декілька інших додаткових моментів, які мене спонукали все ж таки на цей рейс потрапити, крім того втома від перельоту вже давала про себе знати.

    Починаю потиху сваритися англійською та й українською (перед мною в черзі була полька отож українські лайки певно розуміла) і підбурювати майбутніх іммігрантів до дій. Кажу, що треба було би ще одного офіцера і вдвох черга б розсмокталася досить швидко. Не знаю чи може завдяки цьому чи може завдяки тому, що загальна черга майже розсмокталася, але все ж таки дали другого офіцера. Я повеселішав, але рано. В горлі від втоми, черг та накопиченого стресу пересохло, а поруч жодної ємності з водою. Бачу там де роздають усілякі брошурки для нових іммігрантів, за столом жіночка п’є воду. Прошу у неї напитися – свою пляшку звісно не дала, бачу у неї стоїть чайник то я й кажу, щоб дала хоч з нього напитися. Зажала, замість того сказала, що за кутком на відстані 150-200 метрів є фонтанчик з водою, але оскільки моя черга вже наближалася про воду прийшлося забути.

    Нарешті дійшла і моя черга. Ура подумав я, 15 хвилин і я вільна людина, але не так сталося як гадалося. Офіцер, молодий хлопець десь мого віку, подивився документи задав декілька питань, звіривши з базою даних – бо він бачив що я вчився в Канаді, дав мені підписати Confirmation of Permanent Residence (документ, який робить мене канадським іммігрантом) і ніби все, але раптом….

    Раптом непомітно підкрався повний ПІНЗЕЦЬ. Офіцер каже:
- Хвилиночку, я не бачу в базі даних Вашого імміграційного файлу.
- Як не бачите ? У мене ж на руках усі необхідні документи.
Виясняється, що мій файл не був завантажений в загальну систему нашою славною Канадською  Амбасадою в Києві. Просто нема слів. Тобто в Києві мені документи на руки дали, у себе в базі все поновили, але в загальну імміграційну базу не ввели. Треба дзвонити в Київ (а там зараз друга ночі в суботу) і просити аби завантажили мій файл. По процедурі Київ надсилає файли в центральний офіс в Оттаві і далі вже по всій Канаді. Коротше ситуацію можна описати картиною Рєпіна «Приплили»…

    Коротше кажучи сказали мені чекати, а скільки невідомо. Рівень стресу досягнув критичної поділки, бо я зрозумів, що теоретично можу просидіти тут до вечора неділі, тобто коли в Україні вже буде понеділок. Я вже сидів і посилав прокльони на адрес посольства в Києві, імміграційного відділу тут в аеропорті та інші адреси також. Прискорити процес не було можливості, а ще як на зло тут не було зв’язку і не можна було відіслати смс.

    Прочекав я біля години, на рейс до Оттави залишалося десь 50 хвилин. Я вже починав розуміти, що на нього не встигну, аж тут мене підкликають і кажуть, що файл завантажено і що зараз все гаразд. Кому вони там в дві години ночі в Києві дзвонили, чи там в амбасаді є черговий я не знаю, але мені цей офіцер сказав, що такий випадок у нього вперше. Повинен віддати належне, що він увійшов в моє положення, поспівчував тай порадив, як і що робити щоб встигнути на рейс до Оттави, адже мені ще треба було на нього зареєструватися.

    Далі мені дали невеличку сумку з пакетом інформації для нових іммігрантів і я з останніх сил (на цей момент я вже 20 годин був на ногах) побіг  далі. В першу чергу треба було розібратися з багажем, адже він у мене був проплачений аж до Оттави, але де його забирати – чи тут в Торонто, чи вже в Оттаві було невідомо. За порадою я мав підійти до кабінки Air Canada і запитати там, але інтуїція потягнула мене спочатку перевірити чи є мої сумки на конвеєрі і вони там дійсно були. Слава Богу, адже так я би згаяв хвилин десять, поки би вияснив це в Air Canada. Та виникла інша проблема, як тягнути два чемодана та сумку з ноутбуком, котра була набита документами та іншою всячиною. Були вільні візки, але треба було засунути в апарат два какси (какс = канадський долар), яких у мене не було. Шукати обмінний пункт ? Аеоропорт великий і часу обмаль, аж тут мене окликає ще один афро-канадієць у формі працівника аеропорту і пропонує за десять каксів підвезти мої сумки. Я кажу, що дам йому десять баксів на що він відповідає, що американський долар зараз дешевший від канадського, але я його все таки вмовив взяти американський червінець. Маю зазначити, що він не тільки довіз мені сумки, а ще й казав куди йти і що робити. Отож я миттю пройшов митницю і зареєструвався на рейс – не треба було шукати де що є. Тож 10 баксів він чесно заробив.

    Далі бігом до воріт, пройшов секюріті і десь за десять хвилин до відльоту я вже сидів в літаку. Я був настільки виснажений від стресу, біганини, спраги, що фактично миттєво відключився і весь сорока-хвилинний політ до Оттави продрімав. Видудлив майже цілу пляшку води в літаку і трохи відпустило. Повинен сказати, що літаки Air Canada оснащені по сучасному: кожне місце має розетку, USB порт та відео монітор.

    І ось, нарешті прибуття в Оттаву. Мене зустріли Раян і Річард, який мене потім довіз до мого місця дислокації. Ми ще посиділи трохи поговорили та й поїхали.

    Ось так. Далі буде…

На початок

 

Головна   Про мене   Математика   Інтереси   Моє резюме   Друзі   Контакти   Карта сайту
© 2007 Безверхнєв Ярослав, Agarwaen
Останній апдейт:     18-е Квітня, 2011
Hit Counter